Повстанські могили, пам'ятники, музеї, реконструкція

24 травня до Дня Героїв, у с.Гринів відбулось урочисте перепоховання останків українських героїв, двох вояків Української Повстанської Армії.

Представники "Товариства пошуку жертв війни "Пам’ять" спільно із науковими співробітниками Центру досліджень визвольного руху виявили останки двох бійців УПА під час пошукової експедиції у с.Гринів в Пустомитівському р-ні Львівської області. Захоронення повстанців виявили на присадибній ділянці одного із жителів села. Інформацію про місцезнаходження поховання надав родич загиблих вояків, Михайло Карбач.

Встановлено, що останки належать двом рідним братам Карбачу Михайлу Васильовичу та Карбачу Івану Васильовичу, родом із с.Гринів Пустомитівського району на Львівщині. Ці повстанці загинули в січні 1946 року в бою з відділом НКВД, якому вдалось виявити повстанську криївку. Зі слів свідків цих подій, тіла загиблих українських героїв перевезли в с.Гринів для впізнання. За кілька днів із сусіднього села привезли їх заарештовану матір Карбач Катерину, яка підтвердила загибель синів. Керівник відділу енкаведистів дозволив поховати загиблих, однак заборонив хоронити вояків УПА на сільському кладовищі та залучати для поховання священника і місцевих мешканців. Мати загиблих поховали синів у садку на присадибній ділянці.

В результаті проведеного дослідження місця захоронення підтверджено, що поховання здійснено за згодою влади с.Гринів. Тіла загиблих було покладено у дві домовини і захоронено на визначеній для поховань глибині 1,5 м. Ексгумація останків підтвердила середній вік загиблих та отримані підчас бою пошкодження кісток людського скелета.

24 травня до Дня Героїв, у с.Гринів відбулось урочисте перепоховання останків українських героїв, вояків Української Повстанської Армії. Поховано двох братів на сільському кладовищі поруч з могилою мами.

Представники "Товариства пошуку жертв війни "Пам'ять", одягнені у військові однострої періоду УПА, урочисто пронесли домовину вкриту національним знаменом та червоно-чорним прапором визвольної боротьби центральною частиною села Гринів до сільського храму. Після поминальної молитви багаточисельна громада з довколишніх сіл, з м.Львова, перенесла домовину на кладовище, де урочисто було перепоховано воїнів Української Повстанської Армії, які загинули в боротьбі проти московсько-більшовицьких окупантів.

Допомогу в організації та проведенні заходу надали, зокрема, Володимир Правосудов - власник магазину "Штурм" з м.Львів, Львівська обласна організація ВО "Свобода", секретар Державної Міжвідомчої комісії з питань вшанування пам'яті жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета.



Всі фото на сайті Товариства "Пам'ять" - http://www.memoria.com.ua

10 червня 2010 року члени та прихильники Вінницької обласної організації Всеукраїнського об’єднання "Свобода", молодіжної громадської організації "Сокіл",а також Вінницької обласної організації Конгресу Українських Націоналістів прийняли участь в мітингу-реквіємі біля символічної могили Омеляна Грабця (псевдо "Батько") поруч із селом Микулинці, Літинського району на Вінниччині.

"10 червня 1944 року на цьому місці в нерівному бою з карателями НКВД загинув командир УПА-Південь Омелян Грабець та 13 бійців його залоги. Втрати були великими через несподіваність ворожого нападу. Колишній німецький військовополонений Зайцев, якого звільнив "Батько", вказав сталінським опричникам місце перебування загону українських повстанців. Сьогодні українську молодь намагаються позбавити героїв або ж нав’язати їм чужих. Проте українська молодь ніколи не забуде велетнів українського духу, які віддали своє життя задля свободи нашої нації", - відзначив у своєму виступі представник МГО "Сокіл" Роман Марійчак.

Активісти під час мітингу наголошували, що боротьба українців проти двох тоталітарних режимів гітлерівського та більшовицького не обмежувалася Галичиною. Українське Поділля також чинило активний опір і німецьким, і московським поневолювачам.

Ще живі свідки тих історичних подій на Літинщині. Вони готові розповісти не лише про події біля Микулинець, але й про інші бої українських повстанців проти московських та нацистських загарбників", - сказав під час виступу літинський "свободівець" Петро Пліщинський.

Настоятель Вінницького храму Покрови Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької церкви отець Михайло Волошин та протоієрей Української православної церкви Київського патріархату отець Микола Мельник відслужили панахиду на місці загибелі "Батька". Також вони освятили меморіальну плиту, яка була встановлена на символічній могилі за сприянням ВО "Свободи" та МГО "Сокіл".

З блогу Олега Гринчука - про поїздку до урочища Гурби:

http://zmejgorynych.blogspot.com/2010/06/21-25041944.html

У престолі храму знайшли повстанські прапори



Село Плоску, що у Дубенському районі Рівенської області, чимало старожилів називають столицею повстанського краю.

Та навряд хто зміг би здогадатися, що ще донині з тих часів збереглися два вишиті національні прапори, котрі знайшли нещодавно у престолі сільського Покровського храму.

Про ці реліквії у селі переповідали легенди, але не могли віднайти їх, попри численні намагання. З часом люди почали вважати, що це проста вигадка. “Коли я прийшов сюди служити, мені вже тепер покійний паламар розповідав, що у нашому храмі зберігається реліквія. Був такий момент, що ми зривали підлогу, але нічого не знайшли. Хоча, якщо логічно уявити, то як реліквія могла зберігатися у землі? – розповів місцевий настоятель. – Минув час, і ми перестали шукати ці прапори. Та ось нещодавно я запропонував поміняти престол на новий, адже старого шершень поточив. І матерія на ньому вже старенька. Для цього слід було зняти розміри попереднього престолу, аби замовляти новий. Бачите, престол має свій одяг – сорочку, ризи. Коли знімали внутрішні розміри, не хотілося облачення із престолу знімати. Я акуратно підняв сорочку, дивлюсь, якась матерія виглядає. Як ще трішки вище підняв облачення – побачив приколені шпильками два вишиті прапори”.

Цікаво, хто і коли заховав у храмовий престол два українські прапори? На це питання плосківчани конкретної відповіді дати не можуть, і невідомо чи вже дадуть. Залишилися знову ж перекази, згідно з якими нібито у церкві був священик, котрий брав також безпосередню участь у бою під Гурбами 1944 року разом з іншими повстанцями. Знайдені святині вирішили залишити у прихожій храму, аби кожен прихожанин зміг розглянути та навіть доторкнутися до історично важливого предмета. Нині прапори знаходяться у дерев’яному обрамленні, котре невдовзі засклять.


Олег ГАВРИЛЕВИЧ
Фото автора
Рівенська обл.

ВО Свобода проведе акцію "Яворина-2010".

До відома всіх, хто планує буде учасником табору "Яворина-2010", подаємо загальну програму акції:

17 липня (субота)

8.00 – відправлення автобусів з майданчика біля районної державної адміністрації м. Долина до урочища Розтока поблизу с. Липа;

10.00 – початок походу Хресною дорогою до цвинтаря полеглих вояків старшинської школи "Олені";

12.00 – на відкритому майданчику в урочищі "Розтоки" біля с. Липа Долинського району Івано-Франківської області пройде Всеукраїнський відкритий волейбольний турнір ВО "Свобода" на кубок "Яворина-2010". Заявки подаються в суддівську колегію за 1 год. до початку змагань. Детальніше про турнір на http://www.svoboda.org.ua/dokumenty/inshi/015776/


Також протягом в урочищі Розтока поблизу с. Липа дня відбуватимуться "Козацькі забави", в яких учасники табору матимуть змогу продемонструвати свою спортивну майстерність та богатирську силу.

15.00 – вшанування пам’яті полеглих вояків старшинської школи "Олені"; (Цвинтар в урочищі Глибоке)

17.00 – вшанування пам’яті крайового провідника ОУН Карпатського краю Ярослава Мельника ("Роберта"); (Бункер "Роберта" в урочищі Яворина)

19.00 – урочистості біля пам’ятника Ярославу Мельнику ("Роберту"); (Село Липа)

21.00 – урочисте відкриття фестивалю патріотичної пісні та запалення повстанської ватри;

18 липня (неділя)

9.00-10.00 – виїзд у м. Долина.

Учасникам з собою мати відповідний одяг та харчі. З положеннями про Всеукраїнський наметовий спортивно-патріотичний табір ВО "Свобода" "Яворина-2010" можна ознайомитися на сторінці http://www.svoboda.org.ua/dokumenty/inshi/015775/

Прес-служба ВО "Свобода"

Знайшов цікавий фотоальбом з попередньої "Яворини":

http://holosua.com/photo/59

"Яворина" відбулася!

http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/015831/

Все це чудово, але виникає запитання. Чому "Свобода" приватизувала Яворину? Або навпаки - чому інші політичні сили, які раніше проводили там свої заходи, зараз Яворину ігнорують???

І ще про Гурби...

Оселя Гурби колишнього Дубенського повіту знаходилася при великому болоті Мшане на північ від містечка Шумськ. Місцевість ця нагадує Полісся, хоч поруч, південніше,1 розпочинаються відломи Карпат, які далі, на південь, поступово переростають у Кременецькі гори.

Гурби дуже давня оселя. Археологічні дослідження дали багаті знахідки періоду неоліту і раннього середньовіччя, які засвідчують про давнє заселення цієї місцевості. Тут було знайдено залізний обсічний меч і дві бойові сокири, вістря від спису, стріли, остроги та інше. З періоду неоліту виявлено велику робітню крем’яних знарядь праці - крем’яні серпи, сокири, наконечники для стріл і т. д.

В околицях Мшаного болота ряд місцевостей і урочищ мали назву «гута», а на піскових надмах знаходили брилки залізної руди. Раніше ця околиця носила назву Будники і належала до Мізоча. Було тут 500 га смерекового лісу. Єдине місце на Волині де росли смереки на такій площі.

Також місцевість ця завжди славилася своїми лісами, які займали сотні гектарів навколо Гурбів і ці ліси отримали назву Гурбинські. В історію рідної землі ввійшли вони через відомий бій вояків УПА з енкаведистами 23 - 25 квітня 1944 року.

Тут, в Гурбинських лісах п’ять тисяч вояків УПА три дні вели нерівний бій з 35 тис. енкаведистських московських карателів. Москалі кинули в бій танки, літаки, гармати та іншу модерну зброю, яка була відсутня в українських повстанців.

Сотні українських вояків загинули тоді смертю героїв, поранені дострілювалися, щоб не попасти до рук кривавих московських катів. Земля була усіяна трупами і полита кров’ю. Ворог забрав своїх вбитих, загиблі герої-повстанці спочили в Гурбинському лісі. Їх братські могили з дубовими хрестами зривали мінами московсько-більшовицькі карателі, але пам’ять про повстанські могили жила в навколишніх селах.

З постанням незалежної України на братській могилі поставлено хрест, освячено місце вічного спочинку героїв битви у Гурбинських лісах.

Світлої пам’яті тодішній голова Рівненської обласної державної адміністрації Василь Червоній висунув думку заснувати біля братської могили повстанців чоловічий монастир, створити національний пантеон бойової слави, як в с. Пляшевій за загиблими героями-козаками, «Повстанські могили».

Завдяки Василю Червонію, його однодумцям, світлої пам’яті митрополита Рівненського і Острозького Даниїла, в 2005 році розпочалося будівництво житлово-адміністративного корпусу Свято-Воскресенського монастиря, церкви-каплички, перезахоронення з інших місць Гурбинського лісу до національного пантеону тлінних останків героїв-повстанців, ідентифікувати імена загиблих. Перед могилами повстанців поставлено на високому постаменті-колоні скульптуру Покрови Пресвятої Богородиці, а над могилами покладено мармурові плити з іменами загиблих.

Першу службу Божу в монастирі на повстанських могилах було відправлено на Різдво Христове 2005 року. Першим настоятелем Свято-Воскресенської обителі було призначено о. Антонія (в миру Олександр Олександрович Король з містечка Вишнівці) і за монашим чином служби Божі і молитви були в монастирському храмі двічі на день - рано і ввечері. Світлої пам’яті отець Антоній з молодечою енергією взявся за розбудову святої обителі, до монастиря і повстанських могил почали стікатися чисельні прочани з історичної Волині, Галичини, цілої України: ветерани УПА, свідомі українці, дорослі і діти. 4 липня 2006 року при невияснених обставинах трагічно загинув настоятель святої обителі о. Нифонт, могила якого знаходиться поруч церкви-каплички, пам’ятника воякам УПА. Тривалий час Свято-Воскресенський монастир був без настоятеля і ченців, послушників і лише на третій день Великодня в квітні 2007 року митрополит Рівненський і Острозький владика Євсевій в монастирській капличці рукоположив в сан ієромонаха Нифонта (в миру Володимир Михайлович Карпинський з с.Межиричі), а 17 квітня того ж 2007 року було видано указ про його призначення керувати святою обителлю.

29 березня 2006 року Свято-Воскресенський монастир в Гурбинському лісі було зареєстровано і він набув юридичний статус не лише в нашій Церкві, а й в органах державної влади.

Отець Нифонт продовжує працю в Божому винограднику свого попередника, править служби Божі, приймає чисельних прочан, проводить екскурсії, розбудовує монастирське господарство. Опріч служб Божих і молитов, весь вільний час заповнює разом з послушниками фізичною працею і не лише на невеликому монастирському городі, а й в майстерні, заготовляють дрова на опалення, збирають гриби, ягоди і інше.

З Волі Божої на місці братських могил повстанців-героїв в роки незалежної України постав Свято-Воскресенський чоловічий монастир, збудовано церкву-капличку, монастирський корпус, національний пантеон бойової слави вояків УПА «Повстанські могили».


Стежками повстанців-героїв

Ранковий електропотяг серпневого недільного сонячного ранку привіз мене до Рівного, а від залізничного вокзалу автобусом Рівне - Зелений дуб вирушаю до Свято-Воскресенського монастиря в Гурбах. Вже проїхали Рівне, Здолбунів. А ось і Здовбиця, відоме повстанське село. Воно було переходовою базою з групи Південь до групи Північ УПА. Тут неодноразово відбувалися бої воїнів УПА з німцями, мадярами, московськими більшовиками.

- Крім щоденного вишколу, ми охороняли комунікаційні шляхи, - згадував в своїх спогадах повстанець Степан Сорока на псевдо «Сірак».

Кожного тижня одна чота виїздила під Здолбунів до села Здовбиця, де проходила залізнична лінія та головна дорога. Наші стійкові слідкували за рухами німецьких частин. Теж там проходила лінія нашого зв’язку Галичина - Волинь, до штабу УПА «Північ».

За Здовбицею в 1943 році розпочиналася своєрідна Повстанська республіка з столицею Дермань.

Всю дорогу від Рівного до Гурбів заповнив я споминами з історичних джерел про героїчні бої вояків УПА на цьому терені з усіма окупантами землі нашої: німцями, мадярами, поляками, москалями.

А ось і зупинка Гурби. Піщана доріжка веде мене до святині. Праворуч Гурбинський ліс, ліворуч - колишні поля, нині зарослі травою. Іду і продовжую збирати думки про героїв-повстанців, які віддали тут своє молоде життя за Україну, за її долю.

- Коли б вони нині встали з своїх чисельних, на жаль, ще безіменних могил, - думаю собі, - подивилися б на сучасну Україну, одноголосно сказали б: «Це не та Україна, за яку ми боролись. Вона не може мати нічого спільного з Кравчуками, Медведчуками, Морозами, Кучмами, Януковичами, Литвинами, Тимошенко. Всі вони п’явки на живому тілі нації».

Зупиняюся перед монастирем, який раптово появився серед лісу на гірці. Перед ним національний пантеон «Повстанські могили». Над могилами скульптура Покрови Пресвятої Богородиці на високій колоні-п’єдесталі, а далі півколом братські могили перепохованих вояків УПА, на щоглі синьо-жовтий прапор. За ними видно житлово-адміністративний корпус, пам’ятник воякам-повстанцям, церкву-капличку, могилу першого настоятеля о. Антонія.

Знайомлюся з настоятелем о. Нифонтом, який разом з послушниками будують дровітню. Ідемо в канцелярію монастиря, де я знайомлюся з окремими документами про діяльність святині, оглядаю бібліотеку. Отець Нифонт розповідає мені про свою працю в Божому винограднику в обителі.

- До нашої монастирської домової Трьохсвятительської церкви (св. Василя Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого) приходить багато вірних з навколишніх сіл, а найбільше з с. Зелений дуб. Особливо велелюдно по неділях і святах. У Свято-Воскресенському монастиря відбуваються чисельні прощі, але особливо багато вірних є на третій день Великодня. В цьому році тут побувало більше 2 тисяч прочан і не лише з Волині.

Приїжджають до нас студенти, учні шкіл, вихованці молодіжних таборів.


Зацікавлення святинею росте...

З о. Нифонтом йдемо до пам’ятника загиблим в Гурбинській битві воякам УПА. Довго стоїмо біля братської могили, перебираючи думки. Так, повстанці боролися і віддали своє життя на вівтар незалежної України, - думаю біля святих могил, - моляться вони перед престолом Всевишнього за свій народ, його волю і долю.

Оглядаємо могилу о. Антонія першого настоятеля, новітнього мученика нашої Церкви, капличку.

На прощання о. Нифонт сказав: «Розкажіть всім своїм читачам правду про Гурбинську битву, Свято-Воскресенський монастир і нехай ідуть вони до Святині з молитвою на устах, пожертвами для розбудови і розквіту святої обителі, національного пантеону «Повстанські могили»».

Нижче подаємо адресу святині: ієромонах о. Нифонт, Свято-Воскресенський монастир, с. Зелений дуб, Здолбунівський район, Рівненська область. 35700. Тел. 8-0678830759

Володимир Рожко, історик-архівіст, м. Луцьк

На Волині в селі Гаразджа Луцького району відкрили пам'ятник загиблим героям Української повстанської армії.

Як повідомили в прес-службі ВМГО Національний Альянс, монумент встановлено за ініціативою ветеранів УПА.

На пам'ятнику написано: "Борцям за волю України, які полягли на цьому місці у листопаді 1946".

У цілому за п'ять років спільними зусиллями ветеранів УПА вдалося встановити лише 8 імен воїнів, загиблих у бою на цьому місці.

Священики відслужили панахиду за загиблими та освятили пам'ятник.
Перед присутніми на церемонії відкриття виступили ветерани УПА та представники патріотичних об'єднань.

У Хітарі відтворили героїчний бій УПА із загонами МГБ

Реконструкція бою в селі Хітар19 серпня 2010
19 липня 2010 року Сколівська районна організація Всеукраїнського об’єднання "Свобода" та Товариство пошуку жертв війни „Пам’ять" взяли участь у вшануванні пам`яті повстанців, загиблих під час облави загонів МГБ у 1947 році в селі Хітар, що на Сколівщині.

У ті роки в Карпатах не припинялася боротьба. Чимало жителів Хітара були в УПА, а решта всіляко сприяли повстанцям. 67 років тому, саме на Спаса, більшовики оточили село. Жоден з партизанів не здався, всі загинули - понад сто хлопців. Тіла вивезли в Славське, скинули в болото і засипали вапном. На тому місці тепер спільна могила. У покарання за підтримку УПА все село - 440 родин - вивезли. Згодом частина родин повернулася. А ті, хто живе в інших краях, щороку на Спаса з’їжджаються до рідного села.

Урочистості розпочалися богослужінням. Після цього відбулося віче, на якому виступили голова Стрийської районної організації ВО „Свобода" Мар’ян Берездецький, Сколівський "свободівець" Андрій Ткачик та інші. Згодом у місцевій школі „свободівці" влаштували показ фільму „Війна Мирослава Симчича" та відеокліпів на патріотичну тематику. Увечері біля села військові реконструктори з Товариства пошуку жертв війни „Пам’ять" відтворили бій УПА із загонами МГБ 1947 року.

Прес-служба Львівської обласної організації ВО "Свобода"

22 серпня у селі Мшана Зборівського району Тернопільської області відбулося освячення пам’ятника на могилі вояків УГА та УПА. Дійство присвячено 19-й річниці Незалежності України.
Як повідомили ZAXID.NET у прес-службі ВО "Свобода", пам’ятник встановлено у вигляді військового хреста з тризубом та гранітна пам’ятна таблиця, де написано імена полеглих вояків, які спочивають у цій могилі, а також імена вояків УГА та УПА, які є вихідцями зі села Мшана.

Нагадаємо, що з цією могилою трапився безпрецедентний випадок – минулого року тут за участю російського консула встановлено таблицю, де був надпис, що там захоронено воїнів Російської Армії, які загинули під час I-ї світової війни.

Ще трохи світлин з реконструкції бою в Хітарі:

Сьогодні, 12 вересня, на батьківщині останнього Головного Командира УПА Василя Кука,у селищі Красне на Львівщині, було урочисто освячено пам’ятник на його могилі.

На відкриття прибули народні депутати України, делегації громадських організацій та політичних партій не лише з Львівщини, але й сусідніх областей та міста Києва. Були присутні депутати обласної ради, місцева адміністрація. Також була чисельна делегація Братства ОУН-УПА на чолі з головою Михайлом Зеленчуком, а також делегація Спілки Офіцерів України, яку очолював капітан першого ранґу Євген Лупаков. Серед присутньої численної родини був син Василя Кука Юрій, а серед організаторів події слід відзначити участь дочки Президента УГВР Кирила Осьмака Наталії.



Пам’ятник виконано у традиційному українському військовому стилі — він нагадує хрести на козацьких могилах та військові хрести на могилах Січових Стрільців.

30 жовтня у Львові відбудеться церемонія перепоховання одного із провідних діячів ОУН, вченого, публіциста Лева Ребета та його дружини, співзасновниці Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Дарії Ребет.
Про це ZAXID.NET повідомили у Львівській міській раді.

Прах професора Лева Ребета та його дружини перевезуть з Німеччини та перепоховають на Личаківському цвинтарі (центральна частина поля почесних поховань № 67).

Довiдка ZAXID.NET

Реберт Лев (псевда: "Кіл", "Стар", "Кліщ") народився 3 березня 1912 року в Стрию на Львівщині, в сім’ї поштового урядника Михайла Ребета і Катерини з дому Недокіс. Від 1922 по 1930 р. навчався в гімназії в Стрию, був там активним пластуном та вже в гімназії став членом УВО. У 1929 р. став членом ОУН, а згодом і провідником Окружної Екзекутиви ОУН-Стрий. В 1931 р. вступив до правничого факультету Львівського університету, який через працю в УВО-ОУН та часті арешти поляками, закінчив лише у 1938 р., здобувши титул магістра права. У березні 1939 р. був знову заарештований польською владою і перебував у тюрмі до вересня 1939 р., після звільнення переїхав до Кракова. Учасник Другого ВЗ ОУН, став на боці РП ОУН у 1941 році.

Після проголошення Акту 30 червня 1941 року у Львові та створення УДП став заступником голови УДП Ярослава Стецька, а від 12 липня 1941 р., після арешту німцями Я. Стецька перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили д-р Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.

14 вересня 1941 р. заарештований німцями, перебував у тюрмі в Кракові, а потім до жовтня 1944 р. – в концтаборі Авшвіц (Освенцім). Після звільнення переїхав спочатку до Братіслави, а згодом до Відня, поранений під час бомбардування міста. В січні 1945 р. ввійшов до складу Закордонного Центру ОУН, а згодом – до складу керівництва ЗЧ ОУН, де був обраний Головним Суддею. На тлі політичних розходжень від праці ЗЧ ОУН відійшов ще в 1946 р. і від 1950 р. присвятився всеціло праці в ЗП УГВР, де згодом став Головою Ради референтів (до 1953 р.). Співпрацював з різними українськими виданнями в еміграції – "Українська трибуна", "Час" та "Сучасна Україна", був редактором тижневика, а тоді місячника "Український самостійник".

У 1953 р. був покликаний Проводом ОУН на УЗ до складу Колегії Уповноважених для ладнання конфлікту в ЗЧ ОУН, у 1954 р. разом з уповноваженим Зиновієм Матлою у висліді непогоджень із Степаном Бандерою, очолив реформаторське крило в ЗЧ ОУН, а пізніше – щойно створену ОУН за кордоном, ставши її першим Головою Політради.

Автор багатьох наукових праць в галузі права, політології, соціології – "Формування української нації" (1951), "Держава і нація" (1949), "Порівняльна метода в науці права" (1947), "Походження українців, росіян і білорусів у світлі сучасних совєтських теорій" (1955), "Теорія нації" (1955) та "Світла і тіні ОУН" (вийшла друком в 1964 р.).

Від 1952 р. – доцент, а від 1954 р. – професор УВУ, член НТШ.

17 листопада громадськість Івано-Франківська вшановувала пам’ять 30 українських націоналістів, які були розстріляні гестапівцями 17 листопада 1943 року.
Біля бронзового пам’ятника розстріляним членам ОУН священики відслужили панахиду за загиблими. Біля пам’ятника встановлено державні прапори із чорними стрічками, у почесній варті стояли ветерани УПА, члени Конгресу українських націоналістів. Після панахиди відбулося поминальне віче, інформує УНІАН.

У своєму виступі голова Івано-Франківської обласної організації КУН Богдан Борович наголосив на необхідності пам’ятати історичне минуле без перекручування фактів і бути гідними послідовниками загиблих. За його словами, маємо все зробити, аби Українська держава стала такою, за яку віддавали життя українці.

Голова Братства ОУН-УПА Карпатського краю Фотій Володимирський визнав, що в Україні є чимало людей, які не хочуть визнати справжніх борців за волю України героями.

Краєзнавець Петро Арсенич навів історичні факти цієї трагічної події. Також було зачитано спогади очевидців подій, коли 14 листопада 1943 р. німці влаштували облаву під час вистави в міському театрі, а провокатор вибрав серед затриманих членів місцевої організації ОУН; за три дні спійманих нашвидку засудили і розстріляли.

Представники громадськості міста, влади, лідери політичних партій поклали вінки та квіти до пам’ятника страченим, запалили свічки.

7 листопада 2010 року Рівненський осередок товариства пошуку жертв війни "Пам'ять" вшанував загиблих воїнів УПА, котрі віддали своє життя за вільну Україну неподалік с.Вітковичі Березнівського району Рівненської області.
Зусиллями місцевих пошуковців Пастушка Володимира, Влащука Вадима, Гуменюка Михайла, Солов’я Богдана, Євгена Перевязка та інших було встановлено місце поховання вояків УПА, про яке не згадувалось понад 60 років. В одній могилі знайшли вічний спокій провідник Сарненського району ОУН "Крилатий" ("Ворон"), вісім повстанців, з яких двоє дівчат – друкарок, та двоє місцевих жителів – власниця хутора Боровець Хавра та її син Андрій.

На місці останнього бою героїв, молодь Рівненщини насипала високу могилу. На зібрані студентами гроші було встановлено гранітну плиту з іменами героїв та пам’ятний хрест. В неділю 7 листопада за участі товариства "Пам'ять", голови села Вітковичі Галини Михайлівни, священика УПЦ КП м.Березне, членів клубу реконструкції з м.Львів та місцевого населення було відправлено поминальну панахиду. Реконструктори, одягнені в однострої УПА, стали на почесну варту та відсалютували віддаючи шану полеглим за незалежність України.

Про місце поховання стало відомо від очевидця тих подій Власюк Антоніни. 5 березня 1945 року неподалік села Борового стала на постій чота "Дениса". До них на переговори вийшла "спецбоївка" МГБ замаскована під УПА. Під час переговорів "Крилатий" зрозумів що перед ним вороги. Вирішено було непомітно відійти в глибину лісу. Але над річкою Бобер відділ попав у засідку. В бою окупантам вдалося взяти в оточення вояків УПА, в якому загинуло 20 повстанців, а ще 10-ом на чолі з "Крилатим" вдалося вирватись. Дійшовши з боєм до найближчого хутора Мала Річка, повстанці зайняли оборону.

На допомогу військам МГБ поспішала підмога з м.Березне. В хутірській хаті на той момент перебувало 10 цивільних мешканців. З них 9-ро дітей і одна мати. В перші хвилини бою упівці вивісивши білий прапор вийшли на переговори, щоб врятувати дітей з матір’ю. Але командира "Крилатого" було підступно вбито мгбістами, нащо повстанці відповіли вогнем. Кинувшись в атаку, партизанам вдалося врятувати восьмеро дітей котрих вивів повстанець "Чорничка". Поранену одинадцятирічну Боровець Марію винесла на плечах з місця бою п’ятнадцятирічна Власюк Антоніна з найближчого села Вітковичі. Не прийнявши пропозиції скласти зброю, в хаті загинули останні захисники та мати з сином, яким не вдалося вийти з оточення. Того ж дня таємно місцеве населення поховало партизанів та матір з дитиною в лісі. Саме це місце, 60 років по тому, вдалося відшукати членам товариства "Пам’ять".

По лісах західної України ще лежать сотні невідспіваних героїв котрі стали на захист своєї батьківщини та віри християнської. Товариство пошуку жертв війни "Пам’ять" продовжує пошукові експедиції та відновлює могили полеглих.

Заходи Товариства "Пам'ять" на 2011 рік.

1 Тактичні заняття. Учасники: відділи УПА та підрозділи НКВД. Львівська область, Буський р-н, с.Теребежі.
Перша половина лютого 2011 року. ЛОО Товариства "Память"

2 Військово-історична гра "Доброволець" Рівненська область, Березнівський р-н, с. Рівненський осередок Товариства "Память"

3 Тактичні заняття. Учасники: підрозділи армій Австро-Угорщини, Німечиини, Російської імперії. Львівська область, Перемишлянський р-н, с.Романів.
Квітень 2011 року ЛОО Товариства "Пам’ять"

4 Театралізоване військово-історичне дійство "Бій за гору Маківка" присвячене боям в Карпатах 1915 року. Львівська область, Сколівський р-н, сс. Тухля, Головецьке.
1-го травня 2011 року. ЛОО Товариства "Память", "Штурм" Зброя та спорядження"

5 Театралізоване військово-історичне дійство "Героям – слава". Заходи, присвячені пам'яті полковника армії УНР, засновника УВО та ОУН Євгена Коновальця. Львівська область, Жовківський р-н, с.Зашків.
22 травня 2011 року. осередок Товариства "Пам'ять" Жовківського району

6 Театралізоване військово-історичне дійство "Друга війна". Присвячене пам'яті українців, цивільного населення інших національностей Галичини, постраждалих в перші дні німецько-радянської війни, що розпочалась 22 червня 1941 року. Львівська область, Жовківський р-н, м.Рава-Руська.
22 червня 2011 року. осередок Товариства "Пам'ять" Жовківського району

7 Театралізоване військово-історичне дійство "Бродівський котел" або "Назад в минуле-4". Присвячене українцям та воякам інших національностей полеглих у липні 1944 року у "Бродівському котлі". Львівська область, Золочівський р-н, с.Червоне.
16- 17 липня 2011 року. ЛОО Товариства "Пам'ять", "Штурм" Зброя та спорядження"

8 Театралізоване військово-історичне дійство "Волинь партизанська" в рамках проведення пісенного фестивалю української патріотичної пісні "Бандерштат-2011". Волинська область, м.Луцьк.
Перша половина серпня 2011 року. фестиваль"Бандерштат"

9 "Марш Слави УПА". Театралізоване військово-історичне дійство "Повстанські громи" присвячене 69-ій річниці створення УПА. м.Львів - 16 жовтня,
м.Стрий - 23 жовтня,
м.Сколе - 9 жовтня.
ЛОО Товариства "Пам'ять", "Штурм" Зброя та спорядження"

10 Театралізоване дійство "Бої за Львів", присвячене 93-ій річниці створення ЗУНР. м.Львів, площа Ринок, Цитадель.
Листопад 2011 року. ЛОО Товариства "Пам’ять", "Штурм" Зброя та спорядження"

12 лютого в Рівному біля підніжжя пам’ятника Климу Савуру (Дмитру Клячківському) представники патріотичних організацій та воїни УПА вшанували пам’ять командира УПА-«Північ».
Цього ж дня пам'ять вшанували на місці його загибелі – між селами Оржів та Суськ Рівненського району, повідомляє Тернопільська липа.

Нагадаємо, як свідчать документи, Дмитро Клячківський був другим після Бульби-Боровця головним командиром УПА. Саме він на початку війни організовував одні з перших відділів волинських партизанів для захисту місцевого населення від німецьких окупантів, під його керівництвом здобували бойовий гарт перші підрозділи УПА.

Клим Савур (Дмитро Клячківський) народився у місті Збаражі Тернопільської області. Закінчив Станіславську гімназію, студент юридичного факультету Львівського університету, член ОУН, відбув службу в польській армії. Працював у «Народній торгівлі» у Станіславові в 1934 році.

У жовтні 1937 р. був заарештований польською поліцією, деякий час перебував в ув'язненні. Згодом член Управи спортивної організації «Сокіл» у Збаражі у 1938 році. Обласний провідник юнацтва ОУН Станіславівщини (1939—1941), де займався організаційною роботою серед молоді.

Заарештований НКВС у Львові, засуджений на Процесі 59-ти до смертної кари, яка була замінена на 10 років тюремного ув'язнення. У липні 1941 року втік з Бердичівської тюрми.

Із січня 1942 року — Провідник ОУН м. Львова, Крайовий Провідник ОУН ПЗУЗ ; член Проводу ОУН, організатор і перший командир УПА в 1943 році. Іменований майором та призначений крайовим командиром УПА-Північ з 1944 року. Член ГВШ УПА.

Відіграв значну роль в організації та розбудові відділів УПА на Поліссі і Волині. Займався розробкою тактики боротьби з гітлерівцями, формуванням кінних підрозділів УПА, організацією самооборони та ін.

Загинув у бою з переважаючими силами НКВС біля Оржівських хуторів Клеванського району на Рівненщині. Посмертно іменований УГВР полковником УПА.

26 квітня в урочищі Гурби Здолбунівського району відбулося вшанування пам'яті полеглих вояків УПА.
Як повідомили ZAXID.NET в прес-службі Рівненської обласної організації ВО «Свобода», за останні роки у місцевих лісах було знайдено чимало безіменних могил, де поховано учасників Гурбенського бою. Нещодавно громада Рівненщини вирішила збудувати у Гурбах Пантеон, в якому перепоховають знайдені останки вояків УПА. Декілька років тому було освячено і закладено камінь під Пантеон. Скорботний дух меморіального комплексу втілено у скульптурній композиції Божої матері – колоні шість метрів заввишки, яка оберігає козаків і повстанців.

Зараз у Гурбах побудовано Свято-Воскресенський чоловічий монастир. На повстанських могилах насипано козацькі кургани і встановлено хрести.

Під час виступу голова Рівненської обласної організації ВО "Свобода", керівник фракції в облраді Олег Осуховський привітав присутніх із Великоднем та зазначив: "На цьому місті панує дух воскреслих героїв, які віддавали життя за Україну. Саме завдяки армії УПА ми можемо ходити Українською землею й мати незалежну Державу, тому ці герої завжди житимуть у наших серцях.

У п'ятницю на сесії Рівненської обласної ради було ухвалено рішення щодо офіційного вивішування в селах та містах Рівненщини червоного кривавого прапора на 9 травня. Не допустимо цього неподобства на вулицях нашого міста! Ми, патріоти, не можемо дозволити нищити нашу мову, культуру, традиції. Ми, українські націоналісти, будемо захищати наш народ, будемо завжди йти шляхом наших героїв: Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця і всіх тих, хто віддав життя за волю України".

Благодійна ініціатива "Героїка" проводить збір коштів на виготовлення та встановлення козацького хреста на могилі курінного УПА Микити Скуби-”Лайдаки”.

Об’єкт: Козацький хрест

Місце розташування: с. Літвиця Дубровицького району Рівненської області.

Загальний кошторис проекту: 1550 грн. (Виготовлення хреста та підставки, нанесення напису гравірувальною машинкою на кам’яну дошку, доставка з Корсуня-Шевченківського до Сарн-Літвиці та монтаж на сільському цвинтарі).

Матеріал: бетон стилізований під чорний граніт, камінь габро, сталь.

Перерахувати кошти можна на картковий рахунок ПриватБанк: 4149 6053 7616 0669 (Фартушний Юрій Валентинович)

==Як виглядає могила Лайдаки зараз==

21 липня 2011 року, завдяки наполегливій праці активістів благодійної ініціативи «Героїка», на могилі стрільця Української повстанської армії Йосипа Пилипчака з’явився козацький хрест.

Над пам’ятником працювали майстри з Черкащини: Андрій та Олег Собченки, Максим Покотілов. Кожен із них пожертвував для доброї справи необхідні матеріали та не взяв за роботу над пам’ятником жодної копійки. Козацький хрест став останнім подарунком для пана Йосипа.

Також благодійна ініціатива «Героїка» висловлює подяку всім небайдужим та жертводавцям: донці Йосипа Пилипчака пані Надії Войткевич та її родині (850 грн), Владиславу Куценку (100 грн), Артуру Шерстобитову (100 грн), Павлу Подобєду (100 грн) та Павлу Шелухіну (допомога у монтуванні пам’ятника). На зібрані кошти хрест було доставлено з Корсуня-Шевченківського (Черкащина) до с. Кіндійка (Херсонщина) та встановлено на сільському кладовищі.

Довідка.

Пан Йосип народився 26 жовтня 1926 року на Старосамбірщині (Львівська область). Навесні 1942 року вступив до лав Організації українських націоналістів (революційної) та включився у збройну боротьбу за українську державність. Обіймав посаду станичного юнацтва ОУН (р). У 1944 році потрапив у більшовицьку засідку. Був засуджений до 10 років таборів та 5 років заслання. До 1970 року перебував на поселенні у Комі АРСР. У 1970 році отримав дозвіл на повернення в Україну, однак був позбавлений права вертатися до Західної України. Оселився в селі Кіндійка, що біля Херсона. Працював ковалем. Був членом Херсонського братства ветеранів ОУН-УПА. Найліпшими друзями пана Йосипа були воїни УПА та підпільники ОУН, які також мешкали на Херсонщині: Іван Терлецький, Богдан Яремко, подружжя Василя та Стефанії Стебельських.

Пан Йосип заповідав, щоб його поховали в однострої УПА з усіма нагородами та вкрили труну червоно-чорним прапором ОУН.

Додано 22.07.2011

Нарешті.

Волонтери молодіжного табору "Вирій" упорядковували кладовище воїнів УПА, що поблизу колишнього села Воля Волоцька, в горах Бещадах, нині Підкарпатське Воєводство, Республіка Польща.

Про це повідомили у відділі інформації та зв`язків з громадськістю Львівської обласної ради.

Як повідомив учасники делегації, заступник голови постійної комісії з питань євроінтеграції, транскордонного співробітництва та зв’язків з українцями за кордоном Львівської обласної ради Святослав Шеремета, волонтери протягом 9 - 22 серпня будуть впорядковувати українські кладовища на території Республіки Польща.

Учасниками літнього табору-експедиції «Вирій» є члени Національної скаутської організації України "Пласт" і студенти кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ «Львівська політехніка».

Зайого словами, на даний момент готується проект впорядкування цього кладовища, який буде поданий на погодження Раді охорони пам'яті боротьби та мучеництва. Найближчим часом планується побудувати меморіальне кладовище. «Воля Волоцька - одне із тих 19 місць на території Польщі, які впродовж найближчих років мають бути впорядковані українською стороною відповідно до Протоколу, підписаного 2 червня 2010 року у м. Варшава Державною міжвідомчою комісією з питань увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій при Кабінеті Міністрів України та Радою охорони боротьби та мучеництва Республіки Польща», - повідомив Шеремета.

Табір функціонує за фінансової підтримки Львівської обласної ради. Загалом на проведення молодіжних таборів по відновленню українських поховань на території Польщі з обласного бюджету цьогоріч виділено 40 тисяч гривень.

Під час цього молодіжного табору відбулися заходи із прибирання цивільних українських кладовищ у Жукові, Подемні. Представники табору виїдуть на місця українських цвинтарів на Холмщині, на Лемківщині, що в Польщі, та планують заїхати на колишні лемківські землі, що нині на території Словаччини.

«Воля Волоцька - одне з унікальних кладовищ. На ньому у сорокових роках минулого століття хоронили поранених вояків УПА, які загинули у шпиталі, що знаходився поряд, і тих вояків УПА, які воювали в округах. Територія цього високогірного кладовища збереглася. За різними підрахунками там знаходиться 142 - 150 поховань воїнів УПА», - повідомив Святослав Шеремета.

Джерело:
ZAXID.NET

Це саме те кладовище, де ховали своїх полеглих вояки сотні Громенка...

На сайті історико-меморіального музею Степана Бандери та в пресі нещодавно розміщувалась інформація про початок робіт по відновленню криївки в урочищі «Глибокий потік», яка знаходиться на межі сіл Старий Угринів та Бережниця. Саме ця криївка була останнім прихистком Крайовому провіднику ОУН «Захід-Карпати» Степану Слободяну – «Єфрему» та ще семи підпільникам, серед яких була дружина «Єфрема» Марія Німа – «Марта».

Обов’язком усіх свідомих українців є відродження пам’яті про борців за нашу державність і прикладом цього є місце загибелі «Єфрема» і його оточення. Ще в 1991 році на цьому трагічному місці було встановлено залізний хрест і з того часу жителі Бережниці та Старого Угринова щорічно, наприкінці листопада, збирались із представниками духовенства, щоб поминальною панахидою вшанувати тих, хто жертвуючи власним життям, намагався вибороти державність України.

17 вересня 2011 року було здійснено другий етап (перший проходив 6 вересня) експедиції по відновлені криївки. Ініціаторами такої справи стали працівники історико-меморіального музею Степана Бандери та Староугринівський осередок історико-просвітницького товариства «Меморіал». Активну участь у відновлювальних роботах беруть президент осередку міжнародної федерації бойового Гопака в Івано-Франківській області Віктор Павлів, Олександр Вашкевич, представник Історичного клубу «Холодний Яр» на Івано-Франківщині Станіслав Власов, голова Івано-Франківської обласної організації СУМ в Україні Володимир Климентій та сумівець Василь Ільницький.

Учасниками відновлювальних робіт знайдено чимало речей, які є свідками підпільної діяльності: батарея акумуляторна, ніж, покришка від харчового бідона, лопатка саперська, а також значна кількість використаних гільз вогнепальної зброї. Всі ці речі, після опрацювання, стануть експонатами музею Степана Бандери.

В процесі відновлювальних робіт весь час прослідковувались залишки обгорілих дерев’яних конструкцій криївки.

В планах ініціаторів – цілковите відновлення криївки. Роботи ще чимало, і тому звертаємось до всіх небайдужих та зацікавлених осіб взяти участь у відновлювальних роботах для збереження пам’яті для майбутніх поколінь.

Любов Іванюк