Спадок Дмитра Донцова. Читаємо!

Посилання на статтю та деякі вибрані моменти.

------------

http://dontsov-nic.org.ua/?m=content&d=view&cid=370

Культура примітивізму
(Головні підстави російської культури) [Початок]

"....Факт, що російська культура ще не скінчила своєї ролі на Україні, й одного гарного поранку може свої давні впливи знову відзискати, ставить перед нами в цілій широті проблему культурної експансії Росії.

Як маємо ставитися до сього факту, для якого я найліпше прибрав би німецьку назву «das Russenthum»? Як оцінити його культурно-громадську вартість? Де шукати об’єктивних причин, що його створили?

Безмежний простір землі, охоплений державою, невичерпаність її природних багатств і людського матеріялу – ось є перший (географічний) чинник, вплив якого був рішальним у творенню російської культури. Зв’язаність і безправність суспільних станів – її другий (політичний), брак диференціяції особи від загалу, суб’єкта від субстанції, що, як змора, придушує кожне виявлення людського «я» в Росії – третій (соціяльний) чинник. У сих трьох чинниках бере свій початок ціла різнорідна гама найдивовижніших настроїв, переконань, поглядів і збочень гуртової психіки москаля, які так вражають европейця, лишаючись для нього дивною, незрозумілою музикою, яка досі робить з москаля якогось етнічного Геракліта Темного, його же зрозуміти не судилось нікому...."


"...Ціла низка установ тяжіла від віків на кожною російською людиною: «община», «кругова порука», родинний уклад, ортодоксальна церква, донедавна самодержава й панщина. Установи, що в протилежність до вільних уряджень Заходу, як у ланцюгу тримали або й досі тримають думку й сумління одиниці, роблячи з неї zoon politicon у найвульгарнішім значенню сього слова – не громадську істоту, а суспільну тварину, що в усіх своїх вчинках звикла керуватися не власною волею, лише інстинктом юрби. Велику роль у сім формуванню відіграло історичне джерело російської культури. Джерелом західньої культури був Рим і римський католицизм, а через нього, через оперту на Аристотелі схоластику – стара грецька філософія. Схоластика, стараючись довести розумом догми Церкви, кріпила, мимо власної волі, дух досліду й авторитету розуму. Вона зробила предмет віри предметом розумування й піднесла через те людину зі сфери віри у сферу сумніву. Вона принесла новішу засаду у світ, ніж ті, що їх голосили отці Церкви, або бодай уторувала їм дорогу, – принцип суверенітету розуму.

Усіх сих моментів бракувало московському православію, яке, закам’яніле у своїх догмах, вимагало від вірних безоглядного послуху й покори. Порвавши з західною Церквою, Росія не зазнала ні европейського гуманізму, ні Ренесансу. Великий зміст сих рухів, покламування повної свободи людського «ego» і його думки, лишився чужим російській «психе» Сполучене з абсолютизмом і татарщиною – у сфері політичній, з общиною й панщиною – у сфері суспільній, православ’я, протягом віків скалічило нормальний розвиток одиниці в Росії. Мірилом усіх річей став на Заході суб’єкт, а в Росії – субстанція. В духовній творчості був визнаний авторитет розуму – там, авторитет більшости – тут...."


"....Перший логічний наслідок сього є страшна нетолеранція росіян до всього, що виламувалось з-під пануючої в групі догми...."

"....Застрашаючою є ся нетерпимість особливо у ставленню росіян до чужих національностей. Достоєвський ненавидить німців цілою своєю великою душею, рівно ж поляків, які в нього всі є або злодіями, або картярами (див. "Братья Карамазови"), Турґенєв і Купрін уважають «хохлів» за нижчі істоти, Пушкін спеціялізувався в насмішках з французів (див. «Євґеній Онєґін», «Дубровський»), Л. Толстой – з німців і т.д. Причина сеї «фобії» є згадана вгорі абсолютна нездатність визнати рацію існування за чимсь, що відхиляється від загальновизнаного поширеного типу...."

"....Многі старалися сю Росію ідеалізувати, знаходячи в ній взірець колективізму, думаючи, що в російській культурі знайшли свій вираз вищі форми збірного життя, ідеї солідаризму. Але тріюмф сих ідей вимагає такого вдосконалення одиниці, якого Росія не знає. Психіка москаля не є психікою колективіста, а звичайного Петра або Івана, над яким, як змора, тяжить право «міра». Коли сю психіку можна назвати психікою колективізму, то хіба лиш колективізму табунового. Тоді, як ідеалом заходу є унезалежнення, самоутвердження свого «я», мета москаля є розпливтися, розпуститися, як мило у воді, в субстанції, яка є для нього всім. Сими ідеалами заражені навіть крайні ліві партії, і недавно навіть сам Луначарський видумував нову релігію, богом якої був, за його блазнювато-юродивим висловом, «Весь народушко». Історія Західної Европи знає масу випадків смерти або мучеництва за особисті переконання, як Галілей, Гус, Сервет, Лютер, Саванаролла. В Росії переважна частина мучеників політичних чи релігійних, є мучениками юрби: «На мірý и смерть красна», – каже російська приказка...."

"....Універсальне становище загалу в суспільнім і духовнім життю Росії є лише одним із чинників її культури. Другим є зв’язаність і безправність її суспільних класів і станів, які новітня Росія дістала в спадку від старої Москви. Тут можемо абстрагуватися від причин сього факту. Вистачить лише його сконстатувати. Тоді як на Заході самоорганізація й свобода станів видна вже на світанку історії (ремісничі цехи, самоуправа міст, кліру, феодалізм, вчасне знесення панщини), у Росії державі не довелося боротися з правами окремих осіб і станів. Вона їх сама організувала...."

"....Брак марольної карности, внутрішнього центру витворив своєрідну психіку москаля, яку я назвав азартною психікою. Азарт є другою натурою росіянина, вихованого в атмосфері соціяльного й політичного рабства. Раба ніщо не охоронить від примхи його пана. Пощо ж бути обачним? Пощо вигадувати якісь там плани, тривало стриміти до якоїсь мети? Чи ж не може хоть як геніяльний план бути перекинутим догори ногами на одне слово пана? Чи ж не ліпше за таких обставин замість до кабінетного столу сісти за рулетку? «По моему мнѣнію, – пише Достоєвський – в «Игрокѣ», рулетка только и создана для русских. В катехизисѣ добродѣтели и достоинств цивилизованного западного человѣка чуть ли не видѣ главнаго достоинства, значится его способность пріобрѣтать капитал. А русскій не только неспособен пріобрѣтать капитал, но даже и расточает его безобразно. Тѣм не менѣе нам, руським, деньги тоже нужны, а слѣдовательно мы очень рады и очень падки на такіе способы, как рулетки, гдѣ можно разбогатѣть вдруг, в два часа не трудясь, что нас очень прельщает»..."

"....Не знаючи практичного життя, росіянин утратив всяке почуття реалізму, всяку переспективу. Тому йому чуже поняття компромісу. Замість цього він засвоїв собі поняття політичного й соціяльного максималізму. Вихована в традиціях православної церкви, душа росіянина не знає католицького purgatorium, чистилища. Вона знає лише або рай, або пекло. Або покору й абстиненцію, або анархію. Або все, або нічого. Або жадання демократичної республіки в країні анальфабетів, або бойкот Думи. Або соціяльну революцію, або руїну всього. Буржуазна демократія й конституціоналізм відкидалися навіть як перехідні форми. Не вміючи творити, москаль винайшов казуїстичну функцію – "дух разрушенія есть в то же время созидающій дух" – і приступив до свого "созиданія"...."