Василів Ілля – «Гамалія» - районний провідник підпілля ОУН Калущини

Народився 1925 року в с. Новиця Калуського району. Закінчив 7 класів місцевої школи (того часу це неповна середня освіта) і вступив у Калуш до гімназії, де провчився 4 місяці (до кінця 1939 року). Після встановлення радянської влади відбулась реорганізація шкільної освіти і Ілля повернувся до Новиці, де в школі ще раз проходив курс двох останніх класів протягом 1940-1941 років. В 1941 році пішов на навчання в Калуську торгівельну школу (директором був п. Гуцуляк), де здобував фах бухгалтера. Одночасно з навчанням працював бухгалтером на маслозаводі і у пекарні м. Калуш. В червні 1943 року закінчив торгівельну школу. Протягом місяця ще працював бухгалтером і в той же час пройшов медичну комісію для відбору у дивізію «Галичина», яка визнала його придатним для служби.

19 липня 1943 року мобілізований в дивізію «Галичина». Разом з Ільком до дивізії із с. Новиця пішли Сметанський (Чиканський) Петро, Соловей Любомир (попав в полон), Коник Іван (або Микола); з Калуша – Рудчак Михайло; Дуда Ілля з с. Верхня.

Новобранців привезли у Польщу, біля містечка Коханська у військовий табір «Гайделагер». Всіх обмундирували, озброїли карабінами і навчали військової справи. Восени 1943 року забрали до школи підстаршин, де проходив 4-и місячний курс навчання. Після закінчення навчання був призначений командиром відділення, а згодом помічником командира взводу. На початку літа 1944 року відправили на фронт в район м. Броди. Приблизно через два тижні почалися бої з радянською армією. Під час бою Ілля був легко поранений в груди. Частина дивізії здійснила прорив двох ліній оборони радянських військ і частково вийшла з оточення. Серед тих солдатів був і Василів Ілля. Не бажаючи йти на лікування до німецького госпіталю, він пробирається додому на Калущину. В лісовому масиві між с. Чертіж Журавненського району та Збора Войнилівського району Ілля з кількома колишніми «дивізійниками» зустріли стрільців із сотні «Ромка». Вони запропонували їм вступити в сотню УПА. Ілля дав згоду і в кінці липня 1944 року був прийнятий до сотні рядовим стрільцем, на озброєння дали карабін і сотенний «Ромко» (Роман Мончаківський –С.Л) присвоїв псевдо «Гамалія». Після переходу сотнею фронту мали великий бій у Болохівському лісі із військами НКВД. Восени (вересень – С.Л.)відбулася реорганізація відділів УПА і сотню «Заграва» під командою сотенного «Ромка» було включено до куреня «Промінь» під командою курінного «Журавля» (Ярослав Юсип – С.Л.) (туди входили ще сотня «Журавлів» та «Ясьміня»). Згодом на базі сотні «Заграва» створено курінь, курінним призначено «Ромка» (наказ Ч.7 від 19.11.44 р. командира ТВ «Маґура» поручника «Хмеля»). До куреня увійшла сотня «Снігурі» під командою сотенного «Яструба». «Гамалію» в сотні «Яструба» призначили командувати роєм і одночасно заступати при необхідності чотового.

До листопада 1944 року сотня «Яструба» проходила вишкіл. 11 листопада 1944 року сотня за квартирувала в с. Тростянець Долинського району. Опівдні стрільці сотні були вимушені прийняти бій з радянськими солдатами. Бій тривав до вечора. Повстанці втратили 8 стрільців і 12 було ранених, а ворог лишив на полі бою близько 100 солдат. Під прикриттям ночі сотня відірвалась від переслідувачів і рейдом пішла в Галицький район. Там, 17 листопада, біля с. Селище в лісі звели ще один бій з радянськими військами. Цей бій тривав більше як пів дня і закінчився з настанням ночі. Курінь поніс великі втрати. Для зручності маневрування курінь був розділений на сотні. Залишки сотні «Яструба» рейдували Галицьким і Войнилівським районами. Наприкінці 1944 року повстанський відділ «Яструба», який заквартирував у с. Цвітова Войнилівського району змушений був приймати бій з радянськими військами. Після цього сотенний «Яструб» приймає рішення розпустити стрільців по домівках на зимівлю, а командирів, включаючи ройових, залишити як кістяк відділу і продовжувати спільно діяти. В січні 1945 року «Гамалію» призначили в сотню «Вітрогони» під командою сотенного «Тютюнника» (Андрій Марійчин – С.Л.), де спочатку був ройовим, а згодом став чотовим. Зимою 1945 року сотня «Тютюнника» разом із сотнею «Середного» здійснила напад на районний центр Войнилів. Метою нападу було знищити гарнізон МҐБ та звільнити арештованих в’язнів. Вислід бою був невдалим, оскільки звільнити в’язнів не вдалось. Райвідділ МҐБ був повідомлений про напад і завчасно підготувався до бою. Від березня 1945 року і до кінця року виконував обов’язки чотового у сотні «Тютюнника». В січні 1946 року «Гамалію» перевели до сотні «Летуни» під командою сотенного «Середного», в якій перебував до травня 1946 року. В травні «Гамалія» разом із двома стрільцями («Нечай» і невідомий) відбились від сотні «Середного». Вони разом переховувались до осені по селах Войнилівського району. У вересні «Гамалія» повернувся до с. Новиця, де сконтактував з «Ігорем» (Кецман Михайло, станичний с. Берлоги, загинув 6.03.1949 року – С.Л.) і «Соколом» (Рижак Микола, охоронець кущового проводу ОУН, загинув 28.06.1948 р. – С.Л.). Всі троє діяли протягом року до вересня 1947 року. В цей час Ілля сконтактував з «Степаном» (Мицак Микола, загинув 4.03.1948 р. – С.Л.), який входив до проводу ОУН Перегінського району (ймовірно, певний час виконував обов’язки провідника). Він організував зустріч 20 вересня «Гамалії» з референтом пропаганди Калуського надрайонного проводу ОУН «Олегом». Останній призначив «Гамалію» референтом пропаганди Перегінського районного проводу ОУН.

Склад Перегінського районного проводу ОУН станом на осінь 1947 року був наступний: «Клим» (Наконечний Іван – С.Л) – провідник, переведений в інший район, після нього став «Сокіл» (Іванцівський Іван – С.Л.), а після загибелі «Сокола», 12 березня 1948 року, керівником став «Перемога» (Юрків Дмитро – С.Л.).

Референтом СБ на той час був «Улан» (Іван Сеньків – С.Л.), вбитий на початку 1949 року, на його місце став «Остап» (Петрів Дмитро (Василь) – С.Л.), вбитий 1.03.1951 року в с. Рівня.

Референт пропаганди «Гамалія» виконував ці обов’язки до червня 1949 року. Протягом цього часу здійснював також пропагандивні виступи перед жителями сіл Завій, Берлоги, Новиця, Грабівка. Відбувалось це переважно по неділях, після того як відправилось богослужіння в церкві, на церковних подвір’ях, або поряд з ними. Восени та зимою виступи проходили перед людьми, які приходили до якогось господаря на толоку (лущили кукурудзу чи виконували іншу сільськогосподарську роботу).

На початку 1948 року в охороні у нього були підпільники «Стефко» і «Сокіл», а восени 1948 року функції охоронців виконували «Галайда», «Орлик», «Кобзар»

У кінці липня 1949 року «Шум» - Стельмах Роман, (зловлений у листопаді 1951 р., пішов на співпрацю з МҐБ – С.Л), надрайонний провідник ОУН Калущини, призначив «Гамалію» провідником ОУН Калуського районного проводу ОУН.

В серпні 1949 року «Гамалія» разом із своїм охоронцем «Нестором» (Сондей Василь – С.Л.) йде в гірську місцевість, де надрайонний провідник «Шум» організував 5-ти денний вишкіл по лінії СБ для районних провідників. Вишкіл проводив окружний референт СБ Калуської округи «Сторож», який заступив на цьому посту «Дениса» (Яцківа Богдана, вбитого 6.03.1949 р. у с. Сваричів – С.Л). На вишкіл прибули надрайонний референт СБ Калущини «Аркас» (Мельник Роман – С.Л.), провідник Перегінського районного проводу ОУН «Перемога», референт СБ Рожнятівського району «Муха» і з ним «Максим» (Король Микола). На вишколі розповідали про методи ведення слідства, про роботу органів МҐБ, про роботу агентури МҐБ та методи боротьби з нею.

Референтом СБ Калуського району у 1949-50 роках був «Орлик» (Петровський Василь, вбитий 22.12.1950 р. – С.Л.).

На цьому посту перебував до моменту захоплення органами МҐБ – 22 квітня 1952 року. За період керівництва районним проводом здійснював організацію роботи низових ланок ОУН, по лінії пропаганди – здійснював контроль і скеровував роботу низових ланок у напрямку покращення якості пропаганди серед населення та учасників підпілля, по лінії СБ – здійснював контроль за діяльністю референтури, а саме, боротьба проти агентури МҐБ, знищення працівників МҐБ, МВД, партійного активу. Про цю всю роботу звітував перед надрайонним проводом ОУН.

Зиму 1951-52 років перебував разом із своїми охоронцями «Баяном» (Яців Михайло – С.Л.) і «Охочим» (Косий Йосиф – С.Л.) у с. Тужилів, а 21квітня (на другий день Великодніх свят) прийшов у с. Новиця для полагодження зв’язку з надрайонним референтом СБ «Аркасом». На пункт зв’язку (у будинку Ялинської Анни – С.Л.)) в день вирішили не йти, а діждатись вечора. Перебували в іншому будинку в с. Новиця, де «Гамалію» з охоронцями виявили солдати МҐБ, які проводили облаву. Підпільникам, які відстрілювались вдалось втекти, але при цьому «Гамалія» був ранений в обидві руки. Йому вдалось відірватись від переслідувачів і сховатись в будинку Нарожняк Василя (в частині села, яка називається «Баня»). Він попросив повідомити «Славка» (Мицак Василя, працював на МҐБ) і «Максима», які переховувались в с. Новиця, щоб допомогли надійно заховатись. Родичі «Славка» про його місце перебування не знали. Дівчина, яка проживала в тому будинку допомогла Ільку перев’язати рани і дала напитись води. Згодом побачив господаря, якому передав автомат і сумку з документами з проханням заховати. Через кілька годин подвір’я оточили солдати МҐБ і заарештували «Гамалію». Після проведення судового слідства по кримінальній справі, по якій він проходив разом з Королем Миколою, вироком Прикарпатського військового округу від 19 вересня 1952 року, Іллю було засуджено до смертної кари. Вирок виконали 12 грудня 1952 року в тюрмі м. Станіслав.

У мене є фото " Гамалія "...так мені казала Магдалена Башта, яка ще досі живе в селі Тужилів. А Михайло Яців - це наш родич, вони теж з села Тужилів. І його сестра та брати ще досі його шукають....

Пане Олексо, буду вдячний, якщо Ви відскануєте фото та викладете сюди.

на фото - сотник Гамалія ти Магдалена Башта

[img][/img]


Михайло Яців , уроженець села Тужилів.Батько - Дмитро Яців, мати - Гануся Башта.