Ніл Хасевич - повстанський художник...

Народився Ніл Хасевич 13 листопада 1905 року в мальовничому селі Дюксин, що на правому березі річки Горинь, Костопільського повіту Волинської губернії в родині диякона-псалміста. Виховані патріотами сини Антона Хасевича Анатолій і Ніл воювали в лавах УПА, Федір був священиком Української автокефальної церкви (загинув після війни на засланні).
Початкову освіту Ніл здобув у родині, батьки прагнули, аби він вивчився на священика. Коли ще підлітком Ніл разом із матір’ю їхав возом у Рівне на навчання до гімназії, трапилася жахлива пригода: на залізничному переїзді на них налетів потяг. Мати загинула, а хлопцеві було ампутовано ліву ногу вище коліна.
Однак для цілеспрямованого і вольового юнака таке тяжке випробування не стало на заваді досягнення життєвого успіху. 1925 року після лікування Ніл екстерном складає в Рівному іспити за повний курс гімназії. І саме тут у 1925 – 1926 роках працює в іконописній майстерні помічником іконописця. Отримавши перші фахові навички, Н. Хасевич 1926 року стає вільним слухачем мистецької школи при Академії мистецтв у Варшаві, де навчається малюнку і малярству у професора Мечислава Котарбинського і факультативно – декоративному ткацтву у професора Чайковського. Друзі митця згадували, як в Академії з’явився невисокий юнак у скромній одежині, в руці у нього був костур, на який він час від часу спирався. Як з’ясувалося згодом, замість лівої ноги у нього був протез, майстерно виготовлений самотужки. Грошова компенсація від французької залізничної компанії, яку одержав юнак за каліцтво, була не вельми велика, і йому доводилося шукати випадкових заробітків. Клопотання ж Ніла про надання йому стипендії залишилося без уваги, проте Українське товариство у Варшаві домоглося надання йому безплатного помешкання в гуртожитку. З 1930 до 1933 року Н. Хасевич навчається у варшавській Академії мистецтв у майстерні відомого польського графіка професора Владислава Скочиляса та у Л. Бонавентури.
Ще у студентські роки, ретельно студіюючи фахові дисципліни, Ніл за старими рукописними книгами вивчав елементи шрифтів – кирилицю. Палко захопився графікою Юрія Нарбута. Ще студентом Ніл у 1927 році став членом української студентської мистецької громади «Спокій», у якій 14 із 31 особи були його краянами – волинянами. Цей студентський гурт розпочав свою діяльність з ініціативи та під керівництвом П. Мегика і об’єднував емігрантську молодь з Наддніпрянської України, Галичини та Волині. Ніл Хасевич був одним із засновників і багаторічним секретарем цього творчого гурту, яким опікувалися митрополит Андрей Шептицький, письменник Юрій Липа, сенатор Сейму від Волині Степан Скрипник (через півстоліття він стане Мстиславом – першим православним патріархом України). Збереглася написана молодим художником пам’ятна грамота митрополитові Андрею Шептицькому від гурту «Спокій».
У цей час Н. Хасевич фахово виконує екслібрис Андрія Левицького, президента УНР у екзилі. 1931 року художник отримує почесну нагороду Ватикану за картину «Прання», а наступного 1932 року за створений портрет гетьмана Мазепи отримує почесний диплом Академії. З 1933 року співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному. Від 1935 року Ніл Хасевич стає членом Волинського українського об’єднання (ВУО) та делегатом цієї патріотичної організації. Починаючи з 30-х років у мистецтвознавчих колах Варшави та Львова Ніл Хасевич стає відомим як талановитий художник. Коли йому виповнилося 26 років, його ім’я було внесено до Української загальної енциклопедії. Він познайомився з багатьма митцями з Австрії, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії, Канади, США. Його твори (графіка, екслібриси) експонувалися у Львові, Празі, Берліні /1931 – 1932/, Чикаго, Лос-Анджелесі /1932 – 1933/. Роботи Ніла Хасевича на міжнародних виставках у США були високо поціновані глядачами й критикою. З 1931 по 1944 рік твори Ніла Хасевича були представлені на 35 виставках. У Варшаві 1939 року вийшов друком його альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича» і того ж року у Філадельфії – «Екслібрис Ніла Хасевича». Одинадцять графічних творів Ніла було репродуковано в альманаху «Дереворити». В мистецьких пресових оглядах критика ставила ім’я Н. Хасевича поруч з такими визнаними митцями, як Юрій Нарбут, Василь Кричевський, Петро Холодний.
Про малярські здобутки Ніла Хасевича маємо уяву з репродукції картини «Праля» в луцькому журналі «Зніч» /1935/. Зважаючи на універсальність графічних технік, художник надає перевагу саме графіці. Наполегливо набуває досвіду у створенні дереворитів, у майстерності граверного друку. З 1941 року Н. Хасевич гуртується до львівської Спілки праці українських образотворчих мистецтв, співпрацює з Уласом Самчуком у рівненському часописі «Волинь». З 40-х років перебуває в підпіллі. В окупованому німцями Львові зусиллями українських патріотів не припиняється культурно-мистецьке життя, влаштовуються вистави, відкриваються виставки. У 1942 – 1943 роках відбулася виставка творів українських художників, у якій Ніл Хасевич узяв участь. Він експонує драматичну за змістом роботу «Спіть, хлопці, спіть...» за мотивами відомої повстанської пісні, сміливу й актуальну на той час. З квітня 1943 року починається формування Української повстанської армії, і цей твір став закликом художника-патріота долучатися до спротиву окупантам. НілХасевич стає до лав УПА, продовжує підпільну роботу. Художник виступає під різними псевдонімами: «Бей-Зот», «Левко», «Рибалка», «Старий». 1943 року він стає членом Крайової референтури пропаганди провідника ОУН на північно-західних українських землях провідника служби безпеки Богдана Козака (псевдо «Смок», загинув у лютому 1943 року) та членом Української головної визвольної ради (УГВР) від української інтелігенції. Ніл Хасевич був особисто знайомий з командувачем загонів УПА на Волині Климом Савуром (Дмитром Клячківським) та його заступником Ростиславом Волошиним – Березюком. Зберігся графічний портрет Клима Савура (загинув 1945 року), створений одним з учнів митця «Свиридом». Існувала підпільна ланка-школа Хасевича. Під його керівництвом виконавцями малюнків були «Андрій», «Свирид», «Мирон» та ін. Вони, очевидно, допомагали Н. Хасевичу в розробках пропагандистських матеріалів. Відомо, що Ніл Хасевич був умілим організатором, керував підпільною друкарнею повстанців. З 1943 до 1952 року працював у редакції підпільного журналу «До зброї», що видавався політвідділом Головної команди УПА і друкувався на Волині, ілюстрував сатиричні журнали УПА «Україн-ський перець» та «Хрін». Підпільна друкарня випускала й грошові знаки бойового фонду – так звані бофони. Художник розробляв проекти різних печаток, бланків та прапорів повстанців. Ніл Хасевич умів працювати з людьми. Як талановитий керівник протягом 1943 – 1944 років очолював політично-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», видав альбом «Волинь у боротьбі» та альбом карикатур антирадянської тематики.
Майже десять років художник-борець Ніл Хасевич був у підпіллі. За час збройної боротьби УПА митець створив понад 150 графічних композицій. Творчість його була добре відома повстанцям, вони високо цінували його талант, адже олівець, пензель, різець у руках митця перетворювався на грізну ідеологічну зброю – звернення, листівки, прокламації... У червні 1948 року Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила в УПА відзнаки та нагороди. Художник розробив ескізи орденів Хреста заслуги, Хреста бойової заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». У цьому ж році Н. Хасевич став кавалером ордена Срібного хреста заслуги та медалі.
Значне місце в творчості художника посідають зображення бійців, портрети, автопортрети, в яких скупими засобами передано найхарактерніші риси українських патріотів. Тут і високий лаконізм елементів одягу, зброї, і виразність облич, і небайдужий погляд очей: оцінюючий, втомлений, рішучий і навіть іронічний.
Композиції художника «До зброї», «За Українську Самостійну Соборну Державу», «Ми стали волі на сторожі», «Воля народам, воля людині» – це стильове поєднання складної, різноманітної форми, то витонченою до пунктирності, то насиченою активними ударними плямами, – із зосередженим на ідейних чинниках змістом, де шрифт відіграє роль камертона і співзвучний своїми загострено-гротесковими елементами із загальною тональністю творів. Його дереворити є історичною канвою визвольних змагань. Вони стали своєрідними бойовими листками Української повстанської армії.
Ось що писав незадовго до своєї загибелі сам Ніл Хасевич 1951 року в бункері на хуторі біля села Сухівці на Рівненщині:
«Державна безпека вже знає, хто криється за псевдо «Бей-Зот», а мої земляки-селяни не знають... Я хочу, щоб знали вони і знав увесь світ. У своєму житті я, здається, втратив уже все, але як довго буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка (інвалід), б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються... Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!..»
У цей важкий період збройної боротьби УПА дереворити митця розповсюджувалися в Україні, передавалися за кордон. Ці твори відкривали світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму. Малюнки художника потрапили і до делегатів сесії Генеральної Асамблеї ООН, розповсюджувалися і в посольствах іноземних держав. Творчість художника, його дотепні сатиричні малюнки, карикатури, жорстка критика радянського ладу викликали шалену лють у радянського керівництва та органів держбезпеки. Циркуляром від травня 1951 року Ніла Хасевича було оголошено в оперативний розшук. Проте тривалий час органи МГБ були безсилі, їм не вдавалося натрапити на слід художника. Бойові побратими переховували свого провідника, дбайливо оберігали його від стороннього ока. При зміні бункера «Зота» перевозили на велосипеді. Однак прикрий випадок вивів таки емгебістів на місце перебування патріота: в одному з захоплених бункерів вони виявили необачно не знищені зашифровані документи – оунівський «грипс» (записку). Зрештою їм удалося прочитати повідомлення про переправку запасу паперу та вишневого дерева для виготовлення кліше. Так органи вийшли на останній прихисток митця. Бункер, де переховувалися Ніл Хасевич та два його охоронці, було облаштовано в селянській садибі, вхід до криївки був замаскований під дровітнею в клуні. 4 березня 1952 року емгебісти оточили хутір. Коли пролунала команда здаватися, відповіддю пролунали постріли... Бункер було закидано гранатами... Так нескорено, зі зброєю в руках загинув Ніл Хасевич...

Сайти:
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=25074125
http://www.dt.ua/3000/3150/28135/
http://www.artukraine.com/woodcut/upawoodcut01.htm
http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_06xasevych.htm
http://www.day.kiev.ua/153656/
http://www.dt.ua/3000/3150/29075/

http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_06xasevych.htm

Автор — Ірина Єзерська

Він міг бути успішним художником і жити богемним життям, виставляючись у закордонних салонах. Натомість став митцем-повстанцем, обравши криївку з примітивним друкацьким верстатом. Слава знайшла його вже після смерті — бо саме Хасевич створив більшість візуальних матеріалів Армії.

«...Я не можу битися зброєю. Але я б’юся різцем і долотом. Я каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються»

Ніл Хасевич

Його порівнювали із Юрієм Нарбутом, Іваном Трушем і Василем Кричевським. Він був особистістю, безумовно, талановитою і неординарною. Його твори є у приватних мистецьких колекціях — від Польщі до США. Він міг спокійно заробляти на життя творчістю, живучи за кордоном, виставлятися у провідних мистецьких салонах, але обрав собі інший шлях — складний і небезпечний. І за свій вибір заплатив життям у віці 47 років. У тому ж віці не стало Тараса Шевченка і Василя Стуса.

Мова про Ніла Хасевича — графіка європейського рівня, члена ОУН, воїна УПА, творчість якого й досі недостатньо вивчена. Сьогодні, 4 березня минає 59 років від дня загибелі художника-повстанця.

Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 р. в с. Дюксин Костопільського повіту (тепер Костопільського району Рівненської області) в сім’ї диякона і псаломщика місцевої церкви Антона Івановича та Федорії Олексіївни Хасевичів.

В родині було троє синів, двоє з яких стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатували поляками в с. Дерев’яне коло волинського містечка Клеваня), а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Третім був Ніл, що теж вчився в духовній семінарії (і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні), але став митцем-воїном УПА.

Коли Хасевичу було 14 років в його житті сталася трагічна подія — на залізничному переїзді підвода, на якій вони з мамою їхали до гімназії, потрапила під поїзд. Матір загинула, а син, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою.

У цій трагедії добре проявився характер Хасевича, який, хоч був іще підлітком, не опустив рук, а, вміючи вирізати з дерева, сам виготовив собі протез і вперто йшов до мети — одержати освіту.

Після лікування Ніл продовжив навчання у художній майстерні Василя Леня у Рівному. 1925 року екстерном закінчує рівненську гімназію, рік працює помічником іконописця. А у 1926 р., на компенсацію від французької компанії (власниці залізниці, де юнак зазнав каліцтва) Хасевич продовжує навчання у Варшавській Академії прикладних мистецтв.

Ось яким він запам’ятався на початку навчання своєму землякові у академії Петрові Мегику:

«Молодий, років 20, невеликого росту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи, протеза... Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батьків нічого не одержує, бо там — не менша біда».

Після тривалих творчих пошуків, спроб сил у різних мистецьких напрямках Ніл Хасевич остаточно вирішує обрати курс графіки у майстерні відомого польського графіка, професора Владислава Скочиляса.

Ще у студентські роки став одним із засновників і секретарем мистецького гуртка «Спокій», до якого входило 33 молодих українських художники-академісти, серед яких В. Васильківський, В. Гаврилюк, П. Андрусів, П. Мегик, П. Холодний-молодший, О. Шатківський та ін. Попри тяжке матеріальне становище, закінчує академію у 1935 році і отримує диплом про вищу художню освіту з правом учителювати в середніх школах.

Ще під час навчання Ніл Хасевич листувався з митцями із Австрії, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, США, Канади та ін. країн. Його роботи експонувалися на 35-ти виставках (у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі).

Художник нагороджений багатьма міжнародними дипломами і престижними нагородами: у 1931 р. його полотно «Прання» відзначене премією «Ватикан», у 1932 р. за портрет гетьмана Мазепи одержав диплом Варшавської академії, у 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві.

Його портрет Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія робіт в альманасі «Дереворит» високо оцінені фахівцями. У 1939 році у Варшаві видається альбом екслібрисів «Книжкові знаки Ніла Хасевича».

Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві). Отримав шанувальників у Польщі, але шлях у велике мистецтво для українського художника був закритий через небажання приймати польське громадянство.

Після навчання Ніл Антонович повернувся на Волинь. Працював учителем у місцевій школі, бухгалтером у сільпо, малював і виставлявся.

На малій батьківщині Хасевич починає займатися громадською і політичною діяльністю, стає членом Волинського Українського Об´єднання, згодом вступає до ОУН, з багатьма членами якої, зокрема з Степаном Бандерою, зблизився ще в студентські роки у Варшаві.

Талановитий художник міг спокійно заробляти на хліб своїм мистецтвом, але страшні події початку радянсько-німецької війни, коли під час відступу в червні 1941 р. каральні органи СРСР потопили Західну Україну в крові тисяч невинно закатованих людей, змусили Хасевича докорінно змінити своє життя.

Через авторитет і повагу земляків Хасевича обирають мировим суддею в часи німецької окупації. Тоді ж він працює у рівненській газеті «Волинь» разом з Уласом Самчуком. Однак, розуміючи справжню мету політики нацистів, він залишає залишає мирну роботу й вступає в лави УПА.

Власне, саме Хасевич створив той візуальний образ УПА, відомий нам з архівів — від плакатів до нагород.

Серед повстанців його знали як «Бей-Зота», «Старого», «333», «Левка», «Джмеля», «Рибалку».

Зарекомендував себе прекрасним пропагандистом: був членом крайової референтури пропаганди, протягом 1943—1944 рр., працював у редакції журналу «До зброї», готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки).

Він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль «За боротьбу в особливо важких умовах»), навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу.

Ілюстраціями «Зота» були прикрашені майже всі підпільні видання Волині і Полісся. Був у приятельських стосунках із наступником загиблого у лютому 1945 р. «Клима Савура» полковником Василем Галасою — «Орланом».

Умови для праці у підпіллі були важкими, доводилося працювати на друкарському верстаті, схожому до того, на якому друкував ще Гутенберг, постійно відчувався брак відповідного матеріалу. Але геніальний митець і тут знайшов вихід, використовуючи те, чого на війні було вдосталь.

Так, у листі до Головного командира УПА у квітні 1950 р. графік зазначає, що для виготовлення відзнак «можна взяти метал із гільз артилерійських набоїв, або з більшовицьких орденів — вони мосяжні і легкоплавні».

За особливий внесок у визвольний рух самого Ніла Хасевича було нагороджено «Срібним Хрестом Заслуги» та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».

Однак оприлюднення його підпільних творів на Заході стало чи не смертельним вироком для митця. У 1951 р. роботи Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані в альбомі «Графіка в бункрах УПА». Це остаточно довело до шалу радянське керівництво.

За розпорядженням з Москви «пресечь антисоветскую деятельность» упівського художника для його розшуку було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолену капітаном держбезпеки Борисом Стекляром, заступником начальника відділенння 2 відділу УМДБ Рівненської області.

Щоденно збиралися матеріали про Хасевича, численним стукачам обіцялися посади, нагороди, почесті, цілеспрямовано шукали місце його знаходження.

Ця наполеглива, цілеспрямована операція на його пошук і захоплення, щедрі нагороди облавникам, свідчать, що упівський графік високо цінувався совітами. Адже шукали його з усіма «почестями», як особливо небезпечного для влади.

Зусилля були затрачені чималі, а відкрити місце його сховку допоміг випадок — розшифрували документи, знайдені в одній із викритих на Рівненщині криївок, в одному з яких ішлося про заготівлю для художника необхідних для роботи 5 кілограмів паперу та вишневого дерева. Там було також названо місце знаходження однієї з останніх на Волині криївок — біля с. Сухівці, за 12 км від Клеваня у Рівненській області.

Сексоти допомогли відшукати криївку, але живим Хасевич не здався — застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями — В´ячеславом Антонюком — «Матвієм» та Антоном Мельничуком — «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.

Людина, яка не схилилася під тягарем життєвих випробувань, не була настільки впевненою в собі, щоб не боятися видати важливу інформацію на тортурах.

Могили митця, як і двох побратимів, що розділили з ним смерть 4 березня 1952 р., і досі не знайдено. Тіла загиблих упівців, за давньою «пристрастю» енкаведистів до такого моторошного видовища, після трьох днів виставляння в Клевані для глуму, постраху та деморалізації населення вивезли в невідомому напрямі.

Зброєю Хасевича були олівець і різець, папір і дерево. І хоч він не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами і операціями, його дуже шанували в УПА, максимально оберігали і навіть наполягали на відході на Захід, але він відмовився.

Була якась особлива сила духу, нескореності перипетіям життя і примхам долі в цього невисокого, з фізичними вадами чоловіка. Цією незламністю були пройняті його твори і через них сила передавалися іншим повстанцям. І при обшуках, захопленнях криївок роботи Ніла Хасевича вилучалися поруч із цінними документами — як особливо важливі і небезпечні.

Під час підготовки публікації я гортала альбом робіт Хасевича. З-поміж багатьох інших чомусь запам’ятався портрет зовсім ще юної дівчини з гарними великими сумними очима, виконаний олівцем у 1945 році.

Як вдалося з’ясувати, ця дівчина була зв’язковою «Мартою», справжнє ім’я — Євгенія (Женя) Юхимюк. На той момент їй був лише 21 рік. Кажуть, Хасевич був закоханим у неї, але безнадійно — у Жені був інший, один з бойових командирів УПА «Північ». Очевидно, малюнок зроблений незадовго до її загибелі навесні 1945 р.

Цей невеличкий, але можливо, значущий епізод з життя графіка мимоволі відкрився для громадськості під час презентації альбому. Розповіла про нього племінниця Жені.

Ось у такий спосіб історія розкриває нам ще одну свою таємницю з дуже інтимного, світлого боку. Наче демонструючи розбурханому політичними спекуляціями сьогоденню зовсім непафосне обличчя людей, яких сьогодення звикло бачити в героїчному ореолі.

Ірина Єзерська — науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів)



Додано 04.03.2011

Ось добра підбірка творів Хасевича. Enjoy!

http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/03/7/29826/#0

Ось печатка головного командування УПА, теж вирізана Хасевичем.

Плакати-некрологи:



Олексій Громадюк – "Голобенко", "Острізький" (1913‑1944) – сотник УПА, в 1943 1944 . командир куреня загону "Озеро" ВО "Турів" групи УПА "Північ". Загинув в 1944 р.



Осип Дяків – "Горновий" (1921‑1950) – підполковник УПА, один із головних ідеологів українського визвольного руху. 1943‑1944 рр. член крайового проводу Юнацтва ОУН, редактор журналу "Вісті", член редколегії журналу "Юнак". Член політвиховного відділу Головного командування УПА, 1945 р. редактор видань "Ідея і чин" та "Повстанець". З 1949 член Проводу ОУН, член УГВР і заступник голови Генерального секретаріату УГВР з 1950. Нагороджений Золотим і Срібним Хрестами Заслуги. Загинув в бою із спецвідділом МДБ

Нинішній День соборності тоді називали Днем державності. Стандартні три воїна упівської пропаганди - княжий дружинник, козак, боєць УПА